Виховувати – не значить тільки годувати й пестити, але й дати напрямок серцю і розуму.
Віссаріон Бєлінський
Будь-яка людина піддається процесу виховання з самого народження і до самої смерті. Спочатку, процес виховання, здійснюється батьками дитини, трохи пізніше і колективом, до якого потрапляє малюк. Дитина дорослішає, вона вчиться жити в суспільстві. Товариство зі свого боку робить досить сильний вплив на формування особистості дитини.
Так як же в процесі виховання відбувається формування визначених відносин людини з навколишнім його суспільством? Що ж власне є результатом виховання? У чому сенс виховання дитини?
Виховання - це цілеспрямований розвиток кожної зростаючої людини як неповторної людської індивідуальності й особистості. У процесі виховання кожен батько повинен прагнути розвинути у своїй дитині ту неповторність, яка буде виділяти її серед оточуючих. Ось тоді це буде особистість.
Кожен вихователь повинен прагнути розвивати й удосконалювати моральні і творчі сили цього маленького чоловічка. Можна з упевненістю сказати, що поняття "Виховувати" - це, значить, розвивати суб'єктивний внутрішній світ людини.
Виховання грунтується, з одного боку, на тому моральному зразку, або ідеалі, який втілює вимоги суспільства до зростаючої людини, а з іншого боку, має на меті максимальний розвиток індивідуальних особливостей кожної дитини. Ось за таких умов вже можна стверджувати, що, результатом є особистість. І така особистість гармонійно увіллється в суспільство.
Історично сформована система виховання забезпечує присвоєння дітям певних здібностей, моральних норм і духовних орієнтирів, які відповідають вимогам конкретного суспільства. І якщо даному суспільству потрібно формування у дітей нового кола здібностей і потреб, то для цього необхідно перетворення системи виховання, здатної організовувати ефективне функціонування нових форм відтворюючої діяльності.
Кожен педагог-вихователь може і зобов'язаний допомогти маленькій людині пройти цей - завжди унікальний і індивідуальний - шлях морально-етичного та соціального розвитку. Це важко, тому що виховання - це не підгонка під стандарт суспільства, і не пристосування під форми навколишньої дійсності. Це, насамперед, орієнтація дітей на певні цінності суспільства, самовиховання і відповідальність за свої вчинки, розвиток самостійності у вирішенні складних моральних проблем.
Можна описати виховання як «процес систематичного і цілеспрямованого впливу на духовний та фізичний розвиток дітей з метою підготовки їх до виробничої, суспільної та культурної діяльності». Варто розділити два різних поняття в процесі виховання - виховання як процес і виховання як результат.
Часто порівнюють добре і погано вихованих людей і вважають, що другі отримали погану освіту чи виховання, маючи на увазі вже сумарний результат самого процесу виховання. Це трохи не вірно, тому що у вихованні вирішальне значення має не досягнення мети, а спосіб її досягнення.
Виховання дитини має будуватися з урахуванням низки важливих вимог.
По-перше, дорослі повинні бути емоційні у присутності дитини, ясно і чітко висловлювати свої емоції і ставлення до всього, що може бути об'єктом її сприйняття. Це дуже необхідно для формування її власної системи оцінок навколишнього.
По-друге, дорослі повинні бути максимально ласкаві з дитиною, так як це здійснює стимулюючий вплив на її психічний розвиток, сприяє формуванню впевненості в собі, переживання захищеності.
По-третє, вимоги дорослих до дитини повинні бути постійними і будуватися з урахуванням реальних її можливостей - це необхідно для формування волі й інших важливих якостей.
По-четверте, слід давати дитині можливість накопичувати досвід оцінки власних дій: навіть, якщо вона діє не так, у міру можливості, слід дати їй завершити задумане і допомогти оцінити дію та її результат в цілому, а не відволікати по ходу справи, так як в цьому випадку вона не накопичує достатньо досвіду і самооцінки.
Ще одне важливе завдання виховання підростаючої людини - це формування у неї навчально-пізнавальних інтересів. Кожна дитина повинна на своєму особистому досвіді переконатися, який цікавий навколишній світ. Тому, що радість пізнання, радість власної творчості перетворює початкову цікавість дитини в допитливість, притаманну їй, робить її більш стійкою.
Так, ми знаємо, що людина піддається вихованню з самого народження і практично до самої смерті. Але сила цього виховного впливу, природно, змінюється залежно від віку, соціального стану, статусу і так далі. Будь-яка система виховання повинна будуватися з урахуванням вікових особливостей, але вона повинна обов'язково орієнтуватися на «завтрашній день» розвитку дітей, на результат того, що ми хочемо отримати.
За матеріалами книг:
Леві В. Нестандартна дитина - С. Петербург, вид. "Питер", 1993.
Леві В. Мистецтво бути іншим. - С. Петербург, вид. "Питер", 1993.
